28 жовтня 2020 року, в рамках Щорічної конференції Української національної платформи Форуму громадянського суспільства Східного партнерства (28-30 жовтня) відбулась відкрита панельна дискусія «Роль ЄС у врегулюванні міжнародних конфліктів на території держав Східного партнерства», де були обговорені такі питання:
- Наскільки чіткою та послідовною є роль ЄС у попередженні та врегулюванні міжнародних конфліктів?
- Які з зовнішньополітичних інструментів є найбільш дієвими для врегулювання та постконфліктного відновлення постраждалих територій?
- Санкції ЄС як вплив на сторону конфлікту: наскільки дієвий цей механізм для врегулювання ?
- ЄС як учасник переговорного формату: чи є позитивні практики в контексті конфліктів у країнах СхП?
- Цивільні місії Спільної політики безпеки та оборони ЄС як елемент фасилітації та сприяння розв’язанню конфлікту: досвід України та Грузії
- Чи варто очікувати посилення заангажування ЄС у врегулюванні конфліктів в державах-партнерах СхП в новому середньостроковому горизонті?
Учасники заходу:
– Вадим Галайчук, Перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань інтеграції України з Європейським Союзом
– Володимир Копчак, керівник Південно-Кавказького філіалу Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
– Сергій Герасимчук, Група стратегічних та безпекових студій
– Марія Золкіна, Фонд «Демократичні інціативи»
– Артем Філіпенко, Завiдувач сектору дослiджень Пiвденного регiону Національний інститут стратегічних досліджень
Модератор: Геннадій Максак, Рада зовнішньої політики «Українська призма»
Представляємо вам короткі тези виступів учасників обговорення.
За словами Володимира Копчака, керівника Південно-Кавказького філіалу «Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння», питання Карабаху свого часу стало викликом і загрозою виживання режимів в Вірменії та Азербайджані. Тоді світова спільнота погодилась з посередницькою роллю Росії. Наслідки цього ми бачимо сьогодні. Баку сповідував політику “не дражнити Москву”, сподіваючись на певні дивіденди від Москви щодо Карабаху. Наразі, важко сформулювати, що таке єдина і консолідована політика безпеки ЄС, бо завжди була парасолька НАТО. З 2014 року, після анексії Криму, ми бачимо ерозію систему безпеки в ЄС. Нам треба позбутися комплексу завищених очікувань від безпекових інституцій ЄС. Ніхто замість нас воювати не буде.
За словами Артема Філіпенка, завiдувача сектору дослiджень Пiвденного регiону Національного інституту стратегічних досліджень (НIСД), у ЄС є певні засоби, якими він намагається впливати на переговорний процес – це практика малих заходів (confidence building measures). Наприклад, програма підтримки заходів щодо зміцнення довіри у Молдові. Придністровський досвід є більш релевантним для України. Тому практика ЄС для нас повчальна. Ця програма спрямована на покращення економічного розвитку та зближення двох берегів Дністра. Ставка робиться на місцеві громади. Програма дозволила переорієнтувати експорт Придністров’я на ЄС. Але соцопитування показують, що прихильність до ЄС в Придністров’ї не зростає. 37% – за інтеграцію з ЄС, 5% – за Молдову і 92% опитаних вважають Росію найкращим економічним і політичним партнером. Серед ворожих націй перша Україна, далі США, Молдова та Румунія. Тобто, практика зближення не призвела до змін в ментальності. ЄС перебільшує вагу раціонального і особистого прикладу, недооцінює російську пропаганду і радянську матрицю мислення придністровців.
Марія Золкіна, політичний аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва, вважає, що дипломатичні переговори навколо україно-російської війни здійснюються ЄС не напряму, а через країни-члени ЄС (Франція, Німеччина). Санкції не призводять до автоматичної зупинки агресії Росії. А на продовження активності поза санкціями ЄС не готовий. “Я не уявляю, що такого має зробити Росія щодо України, щоб ЄС поглибив санкції”. Тому в стабільності санкцій є недоліки. ЄС застосовує м’яку силу. Але COVID-19 призвів до скорочення фінансування навіть цієї м’якої сили. Від цього Україна і Грузія постраждали – ми недоотримали спеціалістів. В опитуваннях громадяни не виділяють ЄС як міжнародного гравця, але міжнародний тиск уявляється як один з двох ключових елементів для стабільного миру. Другий – це відновлення життя на прифронтовій території. Опитування показують, що будь-який міжнародний механізм набирає більше підтримки, аніж будь-який з кроків, запропонованих мінськими документами.
Сергій Герасимчук із «Групи стратегічних та безпекових студій» описав зусилля ЄС в Молдові, як “too little, too late, low impact”. За його словами, у 90-их, ЄС не був присутній у конфлікті в Молдові. Євросоюз почав включатись в Придністровських конфлікт не сам, а коли його туди покликав Віктор Ющенко у своїй ініціативі 5+2. При цьому, найбільш успішними спецпредставниками були представники впливових держав, наприклад Дірк Шубель з Німеччини. ЄС у Придністров’ї загалом робив кроки, які мали лише красиву обгортку. Він підтримував Придністров’я на низовому рівні, коли до влади прийшов Шевчук, однак коли режим прикрутив гайки, прихильності до ЄС не з’явилось. У 2014, коли Молдова була серед флагманів євроінтеграційних процесів і отримала безвіз, у Придністров’ї змін не сталось. Молдовський паспорт не давав прихильності до Молдови. І в Придністровському конфлікті, і в Україні ЄС покладається на м’яку силу. Ми не можемо дотиснути ЄС до рівня ефективного гравця в урегулюванні конфліктів. ЄС залишається м’яким нормативним стовпом сили.
Артем Філіпенко: Якщо запускати нову місію в Придністров’ї, то потрібно відмовлятись від попередньої угоди. І треба згода Росії. Ця ідея має сенс, бо підстав для продовження військової місії немає, треба переходити до поліцейської чи цивільної місії. Але тут однієї волі Молдови мало. Це також залежить і від Росії та Придністров’я. Важливо сформулювати консолідовану позицію України, Молдови та Грузії. Бо зараз заяви Молдови в Україні на рівні ВРУ чи МЗС підтримки не отримують.
Сергій Герасимчук: Якщо ЄС пропонуватиме Росії заміну місії, вона може говорити про готовність, але покаже неможливість такої заміни. До того ж місія буде по периметру, але не на неконтрольованій території. І ще є питання грошей. Свого часу місія EUBAM фінансувалася з проєкту TACIS. Чи знайдуться кошти та спеціалісти для такої місії в Україні чи Молдові?
Марія Золкіна: Очікувати на серйозне залучення ЄС на Донбасі та Криму в іншій якості, ніж м’якої сили, не варто. Дуже важливо збереження санкційного пакету. Також одним з напрямків зміни підходу ЄС могло б бути розширення консультативної місії ЄС. Ця місія повинна виділити окремо компонент сходу, де серед традиційних аспектів були б включені спеціальні – такі, як сприяння цивільної безпеки в прифронтових громадах.
Захід проводився в рамках проєкту «Підтримка діяльності Української національної платформи Форуму громадянського суспільства Східного партнерства (ФГС СхП)», який адмініструє Інститут економічних досліджень та політичних консультацій, що фінансується Форумом громадянського суспільства Східного партнерства та Європейським Союзом.